Проблеми соціального страхування
Наступна проблема - фінансування. Фінансування обов’язкового соціального страхування у всіх країнах, де воно діє, забезпечується в основному податками, які сплачуються
підприємствами, і внесками із заробітної плати. З цією проблемою стикається як пенсійна система, так і охорона здоров’я, причому, як очікується, у майбутньому вони тільки загостряться.
їх вирішення утруднюється тим, що вже досягнутий рівень обов’язкових відрахувань до фондів соціального страхування є завищеним для підприємств; вони не справляються з податковим тягарем. У розвинутих країнах це питання стало предметом численних дискусій, особливо з часів економічної кризи 1973—1974 років. Основною темою цих дискусій є два моменти.
Перше. Як модифікувати методи фінансування, щоб зробити їх більш справедливими для усіх, хто сплачує внески, такими, що сприяють зайнятості і краще пристосовані до різних форм і видів соціальних виплат?
Друге. Яких заходів має вжити починати державна влада, щоб справитися з тенденцією, при якій витрати на охорону здоров’я зростають швидше, ніж надходження, які дозволяють їх фінансувати?
Проблеми фінансування обумовлені розширенням і підвищенням рівня допомог, збільшенням обсягу і вартості медичних послуг, старінням населення, погіршенням здоров’я людей, виникненням нових захворювань, ростом безробіття, зростанням вимог людей до обсягу і якості соціальних послуг.
Рівень витрат на соціальне страхування помітно зріс після Другої світової війни. Саме в цей час, починаючи з 50-х років минулого століття, розвинуті країни почали відчувати старіння населення. Збільшення частки громадян 75-80 років і більше в структурі населення має дуже серйозні наслідки для фінансування обов’язкового соціального страхування і безпосередньо обумовлює витрати на допомоги по хворобі і старості.
Соціальні страхові допомоги є механізмом широкого перерозподілу доходів: від здорових - хворим, від активно працюючих - пенсіонерам та безробітним, від бездітних - багатодітним, від багатих - бідним. Оскільки це має тенденцію до збільшення, зростання обсягів відрахувань до фондів соціаль
ного страхування стикається з опором підприємств, що відчувають ослаблення своїх позицій у конкурентній боротьбі на світовому ринку.
По-перше, це виражається у відтоку капіталу і доходів, тому що занадто високі страхові внески підривають саму базу, на якій вони створюються, сприяють ухиленню від податків, прихованню доходів і росту “тіньової економіки”.
Наприкінці ХХ ст. соціальні внески в процентному відношенні до ВВП збільшувалися у всіх розвинутих країнах. У країнах ЄС збільшення обсягу сум, що надходять за рахунок соціальних внесків і податків, є основним джерелом додаткових надходжень до системи соціального страхування. Причому збільшується не тільки ставка оподаткування, а й розширюється база за рахунок повного або часткового скасування верхньої межі.
Так, за період з 1965 по 1986 роки частка податків у ВВП в країнах ЄС у середньому зросла більш як на 13% - з 27,1 до 40,0%. Ця ситуація в основному зумовлена збільшенням частки державних соціальних витрат у ВВП і, зокрема, пенсійних виплат. За цей же період частка пенсій у ВВП зросла у Німеччині з 9,7 до 11,8%, у Франції - з 7,8 до 12,7%.
На сьогодні податки в більшості країн ЄС не тільки в 2-3 рази вищі, ніж у країнах, що розвиваються, а й набагато вищі, ніж у США і Японії, де вони складають відповідно 28,9 і 28,8% до ВВП. У найближчі десятиліття прогнозується зростання державних витрат на соціальне забезпечення. Якщо законодавство залишиться без змін, у перспективі старіння населення стане найважливішим фактором кризи системи обов’язкового соціального страхування.
Однак за цей же період частка страхових внесків роботодавців у фінансуванні соціального забезпечення в багатьох розвинутих країнах знизилася, причому досить різко, як, наприклад, в Італії, Нідерландах, Великобританії та Франції.
Це пояснюється прагненням держави не збільшувати тягар витрат підприємств на соціальне забезпечення, щоб підтримати конкурентноспроможність національних підприємств.
Ситуація деякою мірою регулюється податками на індивідуальні доходи. У країнах, де частка обов’язкових внесків до фондів соціального страхування в загальній сумі відрахувань із зарплати найбільш висока (Іспанія, Франція, Голландія), відсоток прибуткового податку нижчий. І навпаки, у країнах, де відрахування до фондів соціального страхування найнижчі, податок з індивідуальних доходів є найвищим (наприклад, у Данії).
У найменш вигідному становищі з погляду конкурентоспроможності на світовому ринку перебувають ті підприємства, де соціальне страхування фінансується в основному за рахунок внесків підприємців, як, наприклад, у США. І навпаки, у більш вигідному виявляються підприємства тих країн, де залучаються внески самих осіб найманої праці, як, наприклад, у Німеччині.
Така ситуація пояснює добре відомий факт. Якщо розглядати країни з порівнянним рівнем економічного розвитку і соціального страхування, то видно, що там, де витрати підприємств на соціальне страхування найбільш високі, безпосередня заробітна плата є найнижчою, оскільки після витрат на соціальне страхування підприємства неспроможні забезпечити високу заробітну плату.
По-друге, збільшення витрат на соціальне страхування збільшує вартість робочої сили і може підірвати конкурентоспроможність підприємств. З огляду на це в умовах зростання безробіття і при збереженні загальної тенденції до збільшення витрат на соціальну допомогу, більшість країн ЄС прагне полегшити тягар податків для роботодавців на соціальне страхування.
Крім глобальних, існують і специфічні проблеми:
- інтеграція сільськогосподарських працівників у спільні системи соціального страхування;
- забезпечення своєчасного і повного внесення страхових платежів (Португалія, Греція);
- різні умови соціального страхування самозайнятих і найманих робітників.
Відносно новою проблемою є неефективність контролю за керуванням фондами соціального страхування через механізми соціального партнерства.
Загострилася вона внаслідок різкого збільшення кількості офіційних оформлень інвалідності. Наприклад, у Нідерландах кількість інвалідів працездатного віку сягає 15% загальної кількості представників даної вікової категорії [11].Способи вирішення цих проблем є предметом обговорення економістів і державних діячів у всіх країнах. У якості основних пропонується:
- в адміністративній сфері - боротьба із шахрайством, обмеження витрат, посилення контролю за діяльністю соціальних фондів;
- “приватизація” функцій соціального страхування, тобто передача їх виконання приватним некомерційним і комерційним організаціям (для США це вже випробувана норма, однак в ЄС обережніше відносяться до цього напряму вирішення проблем);
- пошук нових фінансових механізмів.
Згадані проблеми мають глобальний характер і зумовлюють необхідність змін практично в усіх системах соціального страхування. Для країн з трансформаційною економікою ці проблеми мають свою специфіку, оскільки отут необхідність реформ визначається як глобальними проблемами, так і вимогою адаптації системи соціального захисту до умов ринкової економіки.
Еще по теме Проблеми соціального страхування:
- Розділ III СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ
- Глава 14 ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ
- Моделі соціального страхування
- Глава 5 ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СТРАХУВАННЯ
- Система соціального захисту в країнах Європейського Союзу
- Медичне страхування
- Глава 7 ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ
- Глава 8 СТРАХУВАННЯ МАЙНА
- Глава 9 СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
- Глава 11 МОРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ
- Глава13 ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ
- Глава 15 МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ
- 18.1. Страхування експортних кредитів
- Особливості особистого страхування
- Глава 2 СВІТОВИЙ РИНОК СТРАХУВАННЯ
- Глава 12 СТРАХУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ
- Глава 18 СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ
- Глава 19 СТРАХУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ
- Розділ II КОМЕРЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ Глава 6 ПЕРЕСТРАХУВАННЯ
- Накопичувальне страхування